Вічна пам’ять Героям Небесної сотні

Сім років тому їх почали розстрілювати!

Десятки цивільних людей з кийками у руках загинули в центрі Києва. Снайпери у чорному били на вибір. З відстані у сотню метрів можна перерахувати веснянки на обличчі людини. Снайпери у чорному (серед яких я впевнений були і росіяни, бо звідкіля така нелюдяна жорстокість) раз за разом натискали спускові гачки. Постріл, гільза дзенькнула на асфальті і на землю впала людина. Прострелений залізний шолом злетів з голови. І тоненька пульсуюча цівка крові, стікала на асфальт...

Коли мені починають розповідати московитьску народну казку «Гасударственный пириварот», у мене бажання привести цю людину до могили Сергія Нігояна, поставити на коліна і примусити голосно промовити дату загибелі. А потім до могили Михайла Жизневського, і зробити те ж саме. І щоби назавжди вивчив скільки було років Роману Гурику та Устиму Голоднюку...

Немає пробачення тим потворам, хто влаштував сафарі у центрі Києва. Розстрілював людей. Забивав насмерть. Викрадав, катував, а вже після вбивав. Немає пробачення тим, хто віддавав накази беркутівцям забивати людей на смерть. Немає пробачення тим, хто виконував ці накази.

І дякуючи Богові, учора Верховна Рада нарешті, (після того як провладні депутати набралися сміливості) прийняла постанову, яка чітко називає події зими 2013-2014 років своїм справжні ім’ям... Революція Гідності! Так і ніяк інакше. Подія, яка розбудила націю. Подія, яка змінила історію України. Подія, яка ще раз нагадала, чого ми варті... Вічна пам’ять Героям Небесної сотні... Вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну!